На перший погляд, слова «освіта» та «біль» складно поєднати. Людина сучасна, яка все менше дослухається до власного тіла та підсвідомості, втрачає чіткий сигнал від природи, яка подарувала їй потенцію розуміти себе та допомагати своєму організмові. Освіта про біль (Pain education) – це напрям, мета якого – навчити людину управляти своїм організмом навіть у критичних ситуаціях. Адже біль – це не лише про нейрофізіологію, а і про сприйняття.

Чому біль вимагає звернути увагу

Велика частка людей, яка вже стоїть на вищих щаблях піраміди Маслоу, зосереджена на питаннях самореалізації, розвитку, творчості тощо. І коли сучасну гіперактивну людину різко спіткає біль, найшвидший і найлегший спосіб зупинити неприємні (причому абсолютно різні за інтенсивністю) відчуття – проковтнути пігулки та побігти далі по нескінченному списку справ у своєму блокноті.

Підсвідомо ми знаємо, що кожен біль – важливий сигнал нашому організму. Та безпідставно сподіваємося, що зануритися у суть, причини та комплексне розв’язання проблеми цього болючого сигналу нам ще довго не доведеться. Принаймні, ми встигнемо виконати всі свої «to-do».

Біль – це про власний дозвіл дати жити своїм відчуттям, емоціям. Надати собі можливість проголосити: «Я існую! Мені необхідна увага та рішення!» Ігнорувати біль – це як зачинити двері від пожежі в іншій кімнаті, але досі перебувати у небезпеці.

Болить? Як і навіщо отримувати освіту про біль

Відчуття болю продукується спільно тілом та мозком. Якщо ми не можемо знайти причини болю або швидко його вгамувати та вилікувати, то на своє мислення та сприйняття впливати спроможні. Pain education (освіта про біль), має на меті саме навчити пацієнтів полегшувати свій біль та зарадити своєму одужанню. Тому можна говорити про те, що наука про біль – це спосіб мислення, а не втручання.

Провідні нейрофізіологи використовують знання про біль, щоб адекватно провести індивідуальну терапевтичну подорож, історію стосовно болю пацієнта. При цьому лікарі зазначають: «Освіта повинна бути чимось, що ми робимо з людьми, а не те, що робиться для людей».

Джолетта Белтон у своєму блозі пише про відчуття болю через науку та сторітелінг. Її твердження, що люди – це сильні біопластичні істоти. Наука про біль – це доказ того, що будь-який біль справжній та суб’єктивний. Люди, які живуть з болем, знають, що таке біль, краще за всіх, навіть якщо вони не можуть знайти слова, щоб сформулювати свій досвід. У людей виникає гнів та розчарування, якщо їм говорять, що немає причин для їхнього болю, що «всі проблеми в голові» або, що нічого не можна зробити.

Що це означає? Якщо на ваші розповіді про біль лікар демонструє позицію, що ваші відчуття є несуттєвими та безпечними, варто знайти фахівця, який знатиме, що з болем треба працювати, поставиться до ваших відчуттів серйозно та знайде рішення.

Часто неможливо дізнатися про причини болю та захворювання миттєво, тому навчання про стан болю стає життєво важливим. А невпевненість робить лише гірше.

Повноцінний фізичний догляд та психологічна підтримка, дослідження, постановка діагнозу, заспокоєння та чіткі причинно-наслідкові зв’язки щодо їхніх симптомів та лікування – цього чекають та на це заслуговують пацієнти.

Як освіта про біль допомагає пацієнтам

Біль у пацієнтів з онкологією; біль, що пов’язаний із віковими змінами; хронічний; дитячий; нейропатичний та інші види болю, які вже ретельно досліджуються нейрофізіологами на предмет того, чим вони відрізняються та як навчити пацієнтів знати про свій біль більше і допомогти їм легше переживати цей досвід.

Чим довше зберігається біль та чим інтенсивніший він стає, тим дія афективних (тобто, тих, що впливають на психічний стан) факторів може збільшуватися. Ми можемо нервувати через ймовірні наслідки болю і тим самим значно знизити свої очікування на одужання.

Стає зрозуміло – те, як ми сприймаємо свій біль, формує наш індивідуальний досвід та може стати ключовим фактором до відновлення.

Проте, фізіотерапевт Луї Гіффорд говорить: «Пацієнта, який дізнався від свого терапевта, що його біль насправді не означає жодної хвороби, раптом підскочив із крісла, пішов додому та поїхав на велосипеді вперше за 5 років… просто не існує!»

Освіта про біль – це і про подолання розриву між пацієнтами та медичними працівниками, адже це означає дати інтелектуальну, моральну чи соціальну настанову і підтримку. Допомогти пацієнтам зрозуміти, що життя можна проживати тут і зараз, і чекати не потрібно.

Наука про біль допомагає пацієнтові відірватися від конкретної частини тіла чи органу, що болить. Натомість мотивує задуматися над причиною, пов’язаною з болем, і чутливою нервовою системою.

Як відбувається навчання?

Існує широкий спектр освітніх заходів: індивідуальні консультації, групові сесії, відео- та аудіо-подкасти, інформаційні брошури та книги, групи підтримки онлайн та офлайнові зустрічі.

Освіта про біль впливає на:

  • зменшення больових відчуттів пацієнтів;
  • ставлення до свого болю;
  • швидкість одужання;
  • нівелювання страхів щодо свого стану;
  • збільшення рухової активності та фізичних вправ;
  • стабілізація психологічного стану та повернення надії на одужання.

Біль – більше, ніж фізичний показник. І це нормально

Науково доведено, що біль – це набагато більше, ніж просто фізичний показник. Фахівці припускають, що біль може бути ширшим явищем ніж просто ноцицепцією (активністю у нервових волокнах нервової системи), і може мати неврологічний елемент.

«‎Я хочу, щоб люди знали, що біль – більше, ніж просто показник, що записується у рейтинг або анкету. Біль – це досвід, який може проявляти себе багатьма способами. Однак, ми самі і можемо вплинути на наш біль», – про це говорить Бен Кормак, який вже 15 років займається наукою про біль, рух та реабілітацією, і є власником освітньої компанії Cor-Cinetic, у своєму блозі на тему фізіотерапії та біопсихології.

Існує ряд цікавих прикладів, які фахівці зустрічали на практиці:

  • біль не виражався у військовослужбовця, пораненого на війні до моменту потрапляння у лікарню;
  • однотипні травми у різних пацієнтів викликали істотно різні больові реакції; розріз на шкірі вдвічі глибший, ніж у іншого, не завдає болю вдвічі більше;
  • чому 40% людей із жахливими травмами відчували відсутність або низьку інтенсивність болю;
  • чому 51% ампутантів повідомили про фантомний біль та 76% – про фантомні відчуття, включаючи холод, електричні відчуття та рух у фантомній кінцівці;
  • чому до 70% людей не повідомляють про біль або пов’язані з ними симптоми, що відповідають результатам рентгенографії/МРТ.

У своїй статті «Скільки нейронауки нам дійсно потрібно?» Бен Кормак презентує так звану «модель здорового глузду». У її центрі є індивідуальне ставлення до болю та суб’єктивне відношення людини (дивіться також схему нижче).

Модель складається з таких п’яти складників:

  1. Що це за біль та який він?
  2. Що викликало його?
  3. Які наслідки цей біль має? Які висновки можна зробити?
  4. Наскільки добре мені вдається контролювати цей біль?
  5. Наскільки довго цей біль продовжується?

Світові практики освіти про біль та запровадження в Україні

Міжнародна асоціація з вивчення болю – IASP – визначила 2018 рік глобальним роком досконалості у навчанні болю. Попри прогрес у дослідженні цієї болючої, у всіх сенсах, теми, досі залишається недостатнє розуміння та впровадження больової освіти.

Освіта больової нейронауки (Pain Neuroscience Education – PNE) складається з навчальних занять для пацієнтів. Такий освітній підхід застосовується фізіотерапевтами терапевтично з 2002 року в різних країнах, включаючи Великобританію, США та Австралію.

PNE змінює сприйняття болю. Наприклад, пацієнт вважав, що пошкоджені тканини є основною причиною болю, та, отримавши освіту про больову нейрофізіологію, зрозумів, що біль може неправильно зображати реальний стан тканини, а може бути наслідком надчутливих нервів. Як результат, у пацієнтів спостерігалося зменшення страху, руйнування пам’яті про біль, пов’язаний із рухом, і збільшувалася готовність рухатися.

В Україні розвиток напрямку освіти про біль знаходиться на «стадії ембріону», як повідомив Дмитро Дмитрієв, професор та доктор мед. наук у ВНМУ ім. Пирогова та шеф-редактор у «PAIN Medicine Journal».
Тема знаходить попит і підтримку серед колег через таке професійне ЗМІ як «Медицина болю» та заходи від медичного товариства «Доктор думає». Українські проєкти, присвячені освіті про біль, існують вже третій рік.

Перший і поки що єдиний «Центр болю» при ВОКВЕЦ (Вінницький обласний клінічний ендокрионологічний диспансер) відкрився у Вінниці у вересні 2019 р. Задача закладу – допомога пацієнтам із хронічним больовим синдромом. Дмитро Дмитрієв завідує відділенням анестезіології у реанімації центру.
Наразі у планах організувати «школу пацієнта», яка планує надавати пацієнтам методики, як подолати біль та як з ним жити. Також на стадії розробки проєкт, який планує об’єднати лікарів та психологів.

Освіта больової нейронауки – це концепція 21 століття, яка має на меті переосмислити, як пацієнт сприймає свій біль та допомогти жити з больовими відчуттями повноцінно тут і зараз. Для України цей напрям медицини є інноваційним, але, безумовно, має право та запит на розвиток.

Текст: Наталія Бурило
Колажі: Вікторія Майорова

Схожі матеріали

Популярні матеріали

Ви потрапили на beta-версію сайту rytmy.media. Це означає, що сайт знаходиться у стадії доопрацювання та тестування. Це допоможе нам виявити максимальну кількість помилок і незручностей на сайті та зробити сайт зручним, ефективним та красивим для вас в подальшому. Якщо у вас щось не працює, або вам хочеться щось покращити у функціоналі сайту — зв'яжіться з нами у будь-який зручний для вас спосіб.
BETA