Не дивлячись на стрімкий розвиток сучасної науки та новітніх технологій в кожній галузі нашого життя, зокрема і в медицині іноді перед людством постають надсерйозні проблеми, як от пандемія коронавірусу. І тоді замислюєшся: а яким чином люди справлялися зі будь-якими викликами у давнину?

Зцілення хворих за часів Стародавньої Русі

В ті прадавні часи люди зверталися за допомогою до волхвів, знахарів, травників, обавників чи баїльників . Останні два терміни мають походження від слова «баяти», тобто хвороби намагалися лікувати силою слова: бесідами та казками. Жінки-повивальниці допомагали породіллям, а костоправи допомагали позбутись проблем з хребтом. Народних лікарів називали «лічцями». Про них згадується в найдавнішій збірці законів «Руська Правда», яка була складена ще на початку ХІ століття за часів Ярослава Мудрого. Вона неодноразово переписувалась та доповнювалась. Дана збірка законодавчо встановлювала оплату праці лічцям, а на того, хто завдав шкоди здоров’ю іншого накладалися штрафи, які поступали в державну казну, а, також, винуватець повинен був оплатити лікування потерпілого.

Ліки тих часів могли бути рослинного чи тваринного походження. З рослин найбільш корисними вважалися: полин, подорожник, кропива, бодяга, листя берези, цвіт липи, а також, звісно, часник, цибуля, хрін. Деякі лікування були пов’язані з народними традиціями та віруваннями. Так, наприклад, вважалося, що тому, хто знайде квітку папороті додасться сили та мудрості. Серед ліків тваринного походження особливе місце займали – молоко та кисломолочні продукти, кобиляче молоко (кумис), мед, сало, жовч, сира печінка тріски. Також при деяких хворобах використовували засоби мінерального походження: розтертий у порошок камінь хризоліт (при болях у животі), срібло, ртуть, мідний купорос та сурму. Корисною вважалася «кисла вода», або нарзан, вживання якої збереглося до наших днів. Саме ж слово «нарзан» означає – «богатир-вода».

Особистість преподобного Агапіта Печерського

Наряду з народною медициною існувала й церковна, монастирська. Так, ще в першій половині ХІ століття при Києво-Печерській лаврі, що знаходилась в околицях Києва, була організована монастирська лікарня. Там були обладнанні спеціальні приміщення для тяжкохворих, де за ними доглядали монахи та молилися за їх спасіння. Перший ігумен Печерської лаври – Антоній був відомою та шанованою людиною серед вірян ще й за те, що до нього йшли за зціленням. Агапіт (іноді Агапій) Печерський свого часу мав постриг від Антонія. Невідомо, коли він народився, але до монастиря він потрапив вже у досить зрілому віці, наслухавшись переказів про дивовижні здібності Антонія, як цілителя.

Його нове ім’я – Агапіт означало «божественна любов» недарма. Йому було притаманне почуття милосердя до хворих, калік та просто знедолених людей. Агапіт проявив неабиякі лікувальні здібності та «прозван бысть лечец» сказано у «Патерику Києво-Печерському». За свою допомогу преподобний ніколи не брав платні, люди йшли до лаври з усіх усюд і виходили звідти вже здоровими.

Чим та як добивався Агапіт зцілення хворих

Літописці тих часів описують, що Агапіт Печерський, крім здатності лікувати, мав якесь внутрішнє чуття та сам часто йшов до недужих, щоб допомогти. Він їх сам підіймав та укладав, весь час читаючи молитви за спасіння та даючи їм відвари трав, які власноруч готував. Варто зазначити, що Агапіт допомагав людям лише тим зіллям, яке особисто вживав щоденно. Тобто, перш ніж лікувати інших, ченець випробовував дію цілющих відварів на собі. А, крім ліків, добра та щира молитва додавала людям віри в одужання та подальше щасливе життя, бо позитивне налаштування має неабияке значення для одужання.

Чудодійне спасіння Володимира Мономаха

Як стверджують літописи тих часів у Чернігові занедужав великий князь Володимир Всеволодович Мономах. Хвороба, що спіткала його була надзвичайно серйозною, мова йшла про життя та смерть. Лікував князя найбільш знаний на ті часи лікар-вірменин, але нічого не допомагало. Тоді, прочувши про надзвичайні здібності Агапіта Печерського, наказали послати за ним. Але печерський монах відмовився, пояснюючи це тим, що ніколи не виходив за стіни монастиря, лишень за травами. На особисте прохання ігумена він відповів: «Якщо до князя в такому ділі піду, то й до всіх піду. Прошу тебе, отче, не вели мені за монастирські ворота виходити – через славу людську. Від неї ж обіцяв я перед Богом до останнього подиху втікати». Гінцям передав він лише своє зілля та почав щиросердно молитися за одужання Мономаха.

Так сталося, що невдовзі Володимир Всеволодович сам навідався до монастиря, щоб віддячити монаху за спасіння та передати йому в дар пакунок золота, та лікар відмовився від зустрічі. Наступного ж разу, коли князь відправив із пакунком своїх бояр, Агапіт прийняв дар, але викинув все золото за ворота монастиря, щоб ним міг скористатися кожен нужденний.

Противники та вороги методів лікування Агапіта Печерського

Характери та звички людські не змінюються з поколіннями. У будь-які часи є люди готові до самопожертви, а є й ті, що у всьому вбачають лише зло та користь. У міру того, як слава про монаха-лічця з Печерської лаври ширилася світом, з’явилося багато заздрісників та противників його лікування. Одні піддавали сумніву його здібності зцілення, інші заздрили тому, що їм не вдається досягти схожих успіхів та не вірили в безкорисливість монаха. Найбільшим ворогом Агапіта став той самий лікар-вірменин, якому не вдалося зцілити Володимира Мономаха. Заздрощі настільки заповнили його душу, що він був готовий на все.

Коли сам Агапіт тяжко захворів, бо він на той час був уже досить похилого віку, його суперник навідав його, щоб дізнатися секрети його чудодійного цілительства, та відповідь не задовольнила вірменина, він зробив висновок, що старець не розуміється на медицині і, подивившись на його стан зауважив, що жити тому залишилось максимум три дні, а якщо його слова не справдяться, то обіцяє сам служити Богові у чернецтві. Та Агапіт відповів на те, що проживе щонайменше три місяці. На тому і розійшлися. Блаженний Агапіт дійсно прожив ще три місяці та помер приблизно 1095, у червні. Вірменин же дотримав свого слова, прийняв православ’я та став служити ченцем у Печерському монастирі.

Почитання пам’яті святого

З того часу днем пам’яті Агапіта Печерського вважається 14 червня (1 червня за старим стилем). Ще за життя цілитель був прозваний «безмездником», тому що був безкорисливою людиною і ніколи не брав платні за своє лікування. Після смерті Агапіт Печерський був канонізований православною церквою як преподобний та похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. З 1998 року у Києві на Шулявці було засновано Храм Агапіта Печерського, а з 2006 року він діє у новозбудованій церкві в парку ім. Пушкіна. Всеукраїнська Асоціація інфекціоністів нагородила святого медаллю за видатні заслуги в українській інфектології. Його мощі вже 9 віків лежать у лаврі, і люди все йдуть до нього, щоб попросити зцілення та сподіваннями на допомогу. Про преподобного Агапіта Печерського дотепер пишуть книги, розробляють вчення про природу його цілительської сили, а віряни завжди оголошують у лютому «святий тиждень преподобного Агапіта».

Текст: Cвітлана Останіна
Колажі: Каріна Грилюк

Популярні матеріали

Ви потрапили на beta-версію сайту rytmy.media. Це означає, що сайт знаходиться у стадії доопрацювання та тестування. Це допоможе нам виявити максимальну кількість помилок і незручностей на сайті та зробити сайт зручним, ефективним та красивим для вас в подальшому. Якщо у вас щось не працює, або вам хочеться щось покращити у функціоналі сайту — зв'яжіться з нами у будь-який зручний для вас спосіб.
BETA