Український режисер і драматург Лесь Курбас був новатором українського театру середини 20 століття. Але не лише завдяки своїм нестандартним ідеям чи творчій сміливості, а ще й тому, що він не сприймав театр як щось несправжнє, бутафорське, штучне. В його лексиконі часто звучали слова мікрокосмос, сила, тривання, простір і час, континуум. Він знав понад п’ять мов і читав найпрогресивніші філософські праці в оригіналі. Курбас бачив театр полем для трансформації людини, де все основне відбувається у внутрішньому світі. Чому Курбаса можна вважати митцем, який працював із свідомістю, як він застосовував духовні принципи в роботі з акторами і чому його театральні маневри ми досі бачимо в сучасному театрі?

Відень – точка відліку

Молодий Олександр Курбас потрапляє до Віденського університету в 1907-1908 роках як вільний слухач на германістику та славістику, обирає теологічні та філософські студії і вчить мови – німецьку, польську, старослов’янську і санскрит (це окрім норвезької та англійської, які він вивчив ще в школі). На той час Відень – це столиця сміливого мистецтва, злам епох, можливість для втілення сміливих ідей. Водночас все більше людей усвідомлює, що старий лад себе вичерпав і є інтерес до одвічних екзистенційних питань – хто я? Куди іду? В чому сенс? Як знайти Бога? Як влаштований Всесвіт і його природні закони? Саме бувши студентом у Відні майбутній режисер дізнається про Рудольфа Штайнера – одного з найпопулярніших містиків, окультистів і практиків того часу. Він звертав велику увагу на внутрішній світ людини, на життя як духовний шлях, та смерть як перехід, певну ініціацію. Штайнер навіть поставив кілька вистав як стародавні містерії, себто скоріше це було ритуальне, аніж театральне. Курбас, як і частина молоді був захоплений цими ідеями.

Лесь багато читав і в тому числі вивчав філософські аспекти релігій, медицини та світосприйняття Індії, Тибету, Китаю та Японії. Його передовсім цікавило, як можна застосовувати ці практики в мистецтві. Тому до України він повернувся наповнений новими поглядами на театр і на взаємодію із глядачем. Це стало більше, аніж про мистецтво, а скоріше про життя, про цілий світ, який виростає з людської душі.

Дихання

Лесь Курбас вважав дихання надважливим. У роботі з акторами він застосовував практики, які є в основі багатьох духовних практик і в наш час є вже широко відомі. В одній зі своїх лекцій з режисури, які він проводив з акторами театру «Березіль», Курбас говорив:
«…коли розшифровувати поняття привабливості, то вона, принаймні у мене, за аналізом цього слова, полягає в тому, що людина вищою мірою гармонійна, більш гармонійна, ніж середня людина; а гармонійність – значить певна досконала зрівноваженість. Вона перш за все базується на найбільш важливому процесі нашого організму, себто на правильному чергуванні дихання і видихання, на правильному витрачанні вдихнутого повітря. Ми почуваємо себе у сприйманні такої людини гарно».

Деякі тренування в театральній майстерні він розпочинав із короткої медитації, що дозволяла акторові зануритись в себе, сконцентруватися, налаштувати внутрішній слух. Він розповідав своїм підопічним про 7 центрів, які є в тілі людини і про циркуляцію повітря. Сім центрів і є 7 чакрами. Також вони практикували дихання «по трикутнику», яке знову ж таки застосовується в багатьох практиках сучасності.

Ритм

Коли досліджуєш тему Курбасівського театру, то вже перестаєш дивуватися. Стільки прогресивних, глибоких і універсальних ідей втілювала ця спільнота не лише на сцені, але в житті. Театр був для них можливістю показати як іде шлях людини і що таке проживати життя. Саме проживати, а не вдавати.

Ритм в основі будь-якої взаємодії. У акторів був такий тренінг: ставився метроном і всі рухалися синхронно в одному ритмі, згодом до цього ритму додавалися репліки з вистав, а потім метроном зупинявся, а актори продовжували працювати в одному ритмі, відчуваючи його всередині. Потім вони взаємодіяли між собою, продовжуючи тримати ритм. Далі завдання ще більш ускладнювалося, вони вчилися передавати різні емоції героя через ритм. Приміром, якщо чийсь герой проявляв гнів, то починав діяти і говорити у швидшому ритмі, всі інші лишалися в більш повільному. Перш за все актори вчилися відчувати внутрішній ритм без метронома. Ритм серцебиття, дихання, а значить самого життя. І не випадати з нього. Що відбувалося на сцені? Глядач також входив в створений березільцями ритм і це було подібно певному трансу. Глядач не був пасивним спостерігачем, він був активним учасником дії, він перебував в одному ритмі з акторами.

«…Все на світі має ритм. І стіл має ритм, і моя мова, і вітер має ритм, і не тільки ритм для вуха, звуковий, але ритм і просторовий…», – говорив Курбас своїм учням.

Насправді цей принцип ритмічності є великою частиною нашого життя. Сильна негативна емоція збиває дихання, а значить ритм, мову, положення тіла. Вже не кажучи про те, що все у природі має свій ритм. Світ як один великий танець.

Простір і час

Курбас був людиною, яку би зараз назвали міждисциплінарним митцем. Його цікавили різні аспекти життя: від космосу і наукових досягнень до психології, духовних практик і фольклору.

У його бібліотеці можна було знайти книги «Біопсихологія і суміжні науки» Вагнера, «Мистецтво і природи» Шербульє, «Нариси колективної психології» Войтовського, «Соціологія страждань» Мюллера, «Розвиток астрономічних поглядів» Уайта, його цікавили відкриття Ейнштейна і філософія Сковороди, а також древні тексти Індії та азійського регіону.

Через Ейнштейна та Бергсона, які писали і досліджували час та простір, Курбас виходить на це розуміння в аспектах театру. «…Сцена – це континуум простору в часі», «вистава – це розкриття дійсності в часі і просторі», – каже він. Для митця ці поняття є нероздільними, що для 20-30-х було геть не очевидною думкою. Та і в сучасний період далеко не всі можуть справді на практиці усвідомити час не в розділеннях «минуле-теперішнє-майбутнє», а в потоковості, тривалості. З теорією відносності Ейнштейна він, звісно, також був добре знайомий.

Окрема реальність

Вистави Курбаса і його акторів нагадували більше трансформаційну гру, де глядач виходив наповнений, йому було про що подумати. Сам творець театру називав його філософським, він мав йти всередину внутрішнього світу людини, в її мотиви, елементи психіки, дослідження кордонів свідомості і реальності як такої. Саме тому його спосіб життя, широта поглядів і внутрішня свобода і стали загрозливими для старої системи, якій було вигідно триматися за несправжні конструкції та відсутність цінностей і Бога.

Уявляєте, якби театр такого штибу народився би за нинішніх технічних умов і можливостей? Але не народжується. Поки-що методи Курбаса розкидані в різних акторських школах і спільнотах, але принципово нового ніхто не придумав. Проте Лесь Степанович ніби-то спостерігає за процесом, вигулькує, нагадує, що більше. Аніж через сто років його ідеї не просто актуальні, а вони нагадують нам про нас самих, справжніх. Якщо заглибитись і вміти читати.

Текст: Катерина Гладка
Колажі: Вікторія Майорова

Схожі матеріали

Популярні матеріали

Ви потрапили на beta-версію сайту rytmy.media. Це означає, що сайт знаходиться у стадії доопрацювання та тестування. Це допоможе нам виявити максимальну кількість помилок і незручностей на сайті та зробити сайт зручним, ефективним та красивим для вас в подальшому. Якщо у вас щось не працює, або вам хочеться щось покращити у функціоналі сайту — зв'яжіться з нами у будь-який зручний для вас спосіб.
BETA